Київський Патріархат: офіційний сайт
Головна

 

ПОШУК


КАТЕГОРІЇ НОВИН

Офіційні новини

Структура Церкви

Міжцерковні стосунки

Церква і суспільство

Освіта

Духовне читання

Сервер

КАЛЕНДАР

«    Березень 2010    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
 

 

У Болгарії урочисто відзначили 140-річчя проголошення Екзархату Помісні церкви


Соборною літургією у кафедральному храмі св. Олександра Невського в Софії офіційна Болгарська Православна Церква у неділю, 28 лютого 2010 року, відзначила 140-річчя проголошення Болгарського Екзархату. Про це повідомляє веб-сайт офіційної БПЦ. На богослужінні був присутній патріарх офіційної БПЦ Максим, який не служив через похили вік (95 років), а благословив очолити службу митрополиту Слівенському Іоаникію.

Собор св. Олександра Невського у Софії.

Зустріч.

У святковому богослужінні брали участь також представники інших Патріархатів при патріархові Болгарському: Румунського – ставрофорний іконом Нелуц Опря та Московського – ієромонах Зотик (Гаєвський).  

Під час Літургії.

Єпископ Наум зачитує послання.

Після закінчення літургії секретар офіційного Священного Синоду преосвященний єпископ  Стобійський  Наум зачитав «Патріарше і синодальне послання з нагоди 140-річчя від часу заснування Болгарського Екзархату».

Многоліття.

У посланні особливо наголошується на тому, що проголошення Болгарського Екзархату сприяло відродженню національної самосвідомості та міжнародному правовому визнанню болгарської нації. Постання Болгарської Православної Церкви сприяло етнічній, духовній, культурно-історичній, територіальній консолідації болгарського народу, що допомогло завоювати також і політичне право на самовизначення, свободу й незалежність.

Д О В І Д К А

28 лютого 1870 р. султанський уряд Аалі-Паші видав фірман (указ) про утворення автономного Болгарського Екзархату, до складу якого мали увійти єпархії з переважно болгарським (понад 2/3) населенням. Резиденція Екзархату до 1913 р. знаходилася у Константинополі (Стамбулі). Таким чином уряд Оттоманської порти намагався розв’язати суперечку, яка з 1860-го року тривала між болгарськими єпископами, духовенством і вірними з одного боку, та Константинопольською Патріархією – з іншого боку. Остання тривалий час не визнавала права болгар мати свою ієрархію та проводила політику елінізації (погречення) церковного життя, запроваджуючи грецьку мову в богослужінні та ставлячи на етнічно болгарські єпархії архієреїв-греків.

Під тиском іноземних держав та обставин Патріархія з середини 1850-х років була вимушена піти на певні поступки – були рукоположені єпископи-болгари, дозволялося вільне використання слов’янської мови у богослужінні, запроваджено виборність парафіяльних священиків. Але ці заходи виявилися недостатніми і у квітні 1860 р. було покладено початок формального розриву – під час пасхального богослужіння у болгарському храмі Стамбула перестали поминати Вселенського Патріарха.

З 1860 р. серед болгар стрімко поширився рух за незалежність від влади Константинопольської Патріархії, яка в умовах Оттоманської Туреччини була не тільки релігійним, але й політичним інститутом, опанованим греками. 23 грудня 1868 року болгарські єпископи Панарет Філіппопольський, Дорофей Софійський та Іларіон Ловчанський подали Патріархові формальне зречення від його духовної влади; до їх прохання незабаром приєдналися Анфім Відинський і Геннадій Велесський. Прохання єпископів було розглянуте Синодом і відкинуте ним як незаконне і протиканонічне. Відповіддю на це рішення Синоду і став фірман, видання якого добилися від Порти болгарські політичні та релігійні діячі.

Протягом наступних двох років тривала боротьба за впровадження фірману в життя. Патріархія накладала відлучення на учасників болгарського церковного руху, болгарський храм у Стамбулі був опечатаний. Незважаючи на протидію з боку Патріархії, болгарські церковні діячі добилися від уряду на початку 1872 р. фактичного введення фірману в життя. 28 лютого 1872 р., незважаючи на протести Патріархії, був обраний Екзарх Болгарський, яким став митрополит Відинський Анфім. 18 травня 1872 р. новообраним Екзархом урочисто було проголошено автокефалію Болгарської Церкви. На цей акт Константинопольська Патріархія відповіла персональними анафемами на всіх архієреїв Екзархату.

Патріархія у вересні того ж 1872 р. в Константинополі зібрала собор, на якому Болгарська Церква була визнана схизматичною (розкольницькою). І хоча формально це рішення було підтримане й іншими Помісними Церквами, фактично негрецькі Церкви ставилися до нього з пересторогою. Болгарська ж Церква рішень Собору не визнала.

Формально схизма тривала до 1945 р., коли за сприяння Московської патріархії Константинопольський Патріарх Веніамін у відповідь на прохання новобраного Екзарха Стефана скасував оголошення схизми та підписав Томос про автокефалію БПЦ. Всі архієреї та духовенство БПЦ, які отримали свої хіротонії від раніше анафемованих Константинополем владик, були прийняті у спілкування в сущому сані.

Підготував єпископ ЄВСТРАТІЙ

Фото з сайту офіційної БПЦ

 

 

Джерело: Прес-центр Київської Патріархії.

 

 

Нова версія офіційного сайта УПЦ Київського Патріархату

СТАТИСТИКА

© 2006 Прес-центр Київської Патріархії