Київський Патріархат: офіційний сайт
Головна

 

ПОШУК


КАТЕГОРІЇ НОВИН

Офіційні новини

Структура Церкви

Міжцерковні стосунки

Церква і суспільство

Освіта

Духовне читання

Сервер

КАЛЕНДАР

«    Січень 2010    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31

 

Бесіда святителя Іоана Золотоустого в день Різдва Спасителя нашого (уривок) Богослів'я, Духовне читання, Проповіді


Від редакції: Наводячи цей уровик (а саме – закінчення) бесіди святителя Іоана в день Різдва Христового, хочемо відзначити, що язичники кінця IV ст. й матеріалісти ХХ-ХХІ століть мало чим відрізняються у своїх переконаннях – і ті, й інші відкидають істинного Бога заради людських думок та міркувань. Зрештою, як мало відрізняються й нецерковні люди, які свято у храмі з легкістю можуть перетворити на штовханину та сварку.   


Оскільки багато з еллінів (тобто язичників – прим. пер.), чувши, що Бог народився в плоті, сміються із знущанням і багатьох з простеців турбують і бентежать, то необхідно і до них сказати щось, а також і до тих, що бентежаться, щоб ніколи не приходили в неспокій від того, в  чому переконують їх божевільні люди, і не бентежилися від сміху невірних.

І малі діти часто сміються, коли ми говоримо про предмети серйозні та займаємося речами необхідними, але сміх [їхній] служить доказом не нікчемності висміюваних предметів, а нерозумності тих, хто сміється. Так само можна сказати і про еллінів, що вони, будучи в стані чи не більшої нерозумності, ніж діти, глумляться над тим, що гідне трепету і може сповнити великим здивуванням, а справді смішне вшановують і поважають. Втім, і наші предмети, що висміюються ними, залишаються при своїй поважності, ніякого не терплячи збитку для своєї слави від їхнього сміху; і їхні предмети, що всіляко прикрашаються, виявляють власне неподобство.

Чи це не крайнє безумство, коли вони самі, люди, які на кожному кроці спотикаються, вводячи власних богів і в камені, і в дерева, і в нікчемних істуканів, і ув’язнюючи їх ніби в темниці, думають, що вони (язичники – прим. пер.) ані роблять, ані говорять нічого ганебного, – а нас засуджують, коли говоримо, що Бог, влаштувавши для себе Духом Святим живий храм, через нього подав благодіяння всесвіту? Що ж в цьому негідного? Якщо ганебно Богові жити в людському тілі, то набагато більш [ганебно] — в камені і дереві, і тим більше [ганебно], чим камінь і дерево нижчі за людину, — якщо тільки не здається їм рід наш нікчемнішим за ці бездушні речі.

Самі вони осмілюються зводити істоту Божу до кішок і собак, а багато з єретиків — навіть до тварин ще гірших, ніж ці (як, наприклад, секта офітів, які поклонялися змію – прим. пер.). Ми ж нічого такого не говоримо і ніколи не потерпіли б слухати, але те стверджуємо, що Христос сприйняв від дівочої утроби плоть чисту, святу, непорочну і таку, що явилася недоступною ніякому гріху, і відновив власне творіння. Вони і нечестиві маніхеї (послідовники єресі, яка поєднувала в собі персидські вірування зороастризму з елементами християнства – прим. пер.), що чинять подібно до них, зводячи істоту Божу до собак, мавп і різних звірів [оскільки вони стверджують, що душа всіх цих тварин походить з Його істоти], не здригаються і не ховаються від сорому; а про нас говорять, що ми стверджуємо [щось] негідне Бога, — тоді як не можемо навіть допустити в думці нічого подібного, але стверджуємо те, що було пристойне і личило Йому, тобто що Він, прийшовши, відновив Своє творіння у такий спосіб народження. Що, скажи мені, говориш ти, людина? Стверджуючи, що душа чоловіковбивць і чарівників — з істоти Божої, ти насмілюєшся засуджувати нас за те, чого ми не тільки самі не допускаємо і не можемо чути нічого подібного, але і й тих,  які стверджують це, вважаємо причетними до нечестя, — і говоримо, що Бог, влаштувавши Собі святий храм, через нього ввів небесний розпорядок в наше життя? І чи не гідні ви незліченних смертей і за звинувачення, якими засуджуєте нас, і за нечестиві справи, в яких не перестаєте творити нечестя?

Якщо непристойно Богові жити в чистому і непорочному тілі, як говорите ви, – то набагато непристойніше бути в тілі чарівника, розкопувача могил, розбійника, мавпи або собаки, а не в тілі святому, непорочному, що сидить нині праворуч Отця. Та і яка шкода або яке осквернення може бути для Бога від такого домовлаштування [нашого спасіння]?

Чи не бачите ви це сонце, у якого природа плотська і тлінна, і скороминуча, хоч би елліни і маніхєї, чувши це, тисячу разів задихалися від обурення? Не тільки воно, але і земля, і море, і всі взагалі видимі творіння піддалися суєті. Послухай, як Павло пояснює це, коли говорить: «Створіння підкорилося суєті не добровільно, а з волі того, хто його підкорив, у надії». Потім, пояснюючи, що означає «підкорятися суєті», він продовжує, кажучи: «що й саме створіння буде визволене від рабства зотління на свободу слави дітей Божих» (Рим. 8:20-21). Отже, тепер воно (творіння – прим. пер.) скороминуче й тлінне, тому що рабство тому, що зітліло, означає ніщо інше, як бути тлінним.

Отже, якщо сонце, тлінне тіло, пускає всюди промені, торкаючись грязі, нечистот і багатьох інших подібних речей, від дотику до цих тіл аніскільки не ушкоджується в чистоті своїй, але знову збирає чистими свої промені, подаючи свою досконалість багатьом з тіл, що сприймають її, само ж не приймаючи анінайменшого смороду і осквернення, — те набагато більшим є Сонце правди [Христос]. Владика безтілесних сил, увійшовши до чистої плоті, не тільки не опоганився, але і її зробив ще чистішою і святішою. Розмірковуючи про все це і пригадуючи голос, що говорить: «оселюся в них і ходитиму в них» (Лев. 26:12; 2Кор. 6:16), і ще: «ви є храм Божий і Дух Божий живе у вас» (1 Кор. 3:16), будемо і ми говорити проти тих [хто відкидає народження Бога в плоті] і загородимо ганебні вуста нечестивих, а нашим благам радітимемо і прославимо Бога, Який воплотився, за таке сходження і за силами нашими надамо Йому гідну честь і подяку; а для Бога від нас ніякої іншої подяки бути не може, як тільки спасіння нас і душ наших і піклування про чесноти.

Не будемо ж невдячними до Благодійника, але станемо всі за силами нашими приносити все — віру, надію, любов, цнотливість, милосердя, страннолюбність. І у чому я раніше переконував вас, у тому ж і тепер, і завжди не перестану переконувати. У чому ж саме? Маючи намір приступити до страшної і божественної цієї трапези і священного тайнодійства, робіть це зі страхом і трепетом, з чистою совістю, з постом і молитвою, без шуму, не турбуючи і не штовхаючи ближніх, що служить знаком крайнього безумства і незвичайного презирства і накликає на тих, що чинять так, велике покарання і помсту. Уяви, людина, якої маєш намір ти торкатися Жертви, до якої приступити Трапези; зверни увагу, що ти – земля і попіл – причащаєшся Крові й Тіла Христових.

Коли цар запрошує вас на бенкет, то ви лежите зі страхом і приймаєте пропоновані страви з повагою і спокоєм; а коли Бог запрошує до Своєї трапези і пропонує власного Сина, коли ангельські сили предстоять зі страхом і трепетом, херувими закривають обличчя свої і серафими з трепетом виголошують: Святий, Святий, Святий Господь, — як ти, скажи мені, насмілюєшся кричати і з шумом приступати до цієї духовної трапези? Хіба ти не знаєш, що в цей час душа повинна бути повна глибокої тиші? Потрібні великий мир і спокій, а не шум, гнів і сум’яття, оскільки це робить приступаючу душу нечистою. Яке може бути прощення, якщо ми після стількох багатьох гріхів, навіть і тоді, коли приступимо до таїнства, не очищаємо себе від тих божевільних пристрастей? Що взагалі [може бути] необхідніше від пропонованого тут? Або що нас так бентежить, щоб ми, залишивши духовне, спрямувалися до плотського?

Ні, прошу і благаю, не накликатимемо на себе гнів Божий. Пропоноване тут є спасительне лікування для наших ран, багатство, яке не зменшується і подає нам Царство Небесне. Тож приступатимемо з трепетом, дякуватимемо, припадатимемо, сповідаючи гріхи свої, проливати сльози, оплакуючи свої біди, возсилати до Бога старанні молитви, і таким чином, очищаючи себе, тихо і з належною благочинністю підходитимемо, як ті, що наближаються до Царя Небесного; прийнявши ж Непорочну і Святу Жертву, цілуватимемо її, обійматимемо її очима, будемо зігрівати свій дух, щоб наше зібрання не послужило до суду або до осудження нашого, але до цнотливості душі, до любові, до чесноти, до примирення з Богом, міцного миру і до залогу незліченних благ, щоб нам і себе освятити, і ближнім подати повчання.

Про це я часто говорю і не перестану говорити. І що користі — стікатися сюди марно і даремно, не навчаючись нічому корисному? І яке надбання — завжди говорити вам на догоду? Теперішній час короткий, улюблені: будемо ж тверезитися, бодрствувати, стримуватися, щиро надавати всяке піклування про всіх і богобоязлівость у всьому; чи потрібно слухати божественні вислови, або молитися, або приступати [до таїнства], або робити що-небудь інше, – нехай робиться це зі страхом і трепетом, щоб через недбалість не накликати на себе прокляття, — бо «проклятий, - говорить [пророк], - хто діло Господнє робить недбало» (Єрем. 48:10).

Шум і гнів служать образою запропонованої Жертви. Крайнє нехтування — предстати Богові оскверненим. Послухай, що говорить про це апостол: «Якщо хто зруйнує храм Божий, того покарає Бог» (1 Кор. 3:17). Отже, не будемо накликати гніву Божого замість примирення з Ним, але, виявляючи всю старанність і всю красу і безстрасність душі, приступатимемо з молитвою і скрушним серцем, щоб і цим самим вмилостививши Владику нашого Ісуса Христа, ми могли отримати обітовані нам блага, благодаттю і чоловіколюбством Самого Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцю зі Святим Духом, слава, держава, честь, нині і повсякчас, і на віки віків.

Амінь.

 

 

 

 

Нова версія офіційного сайта УПЦ Київського Патріархату

СТАТИСТИКА

© 2006 Прес-центр Київської Патріархії