Київський Патріархат: офіційний сайт
Головна

 

ПОШУК


КАТЕГОРІЇ НОВИН

Офіційні новини

Структура Церкви

Міжцерковні стосунки

Церква і суспільство

Освіта

Духовне читання

Сервер

КАЛЕНДАР

«    Листопад 2009    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
 

 

Митрополит Димитрій. Про смертоносну і згубну хворобу Церква і суспільство, Проповіді


Дорогі браття і сестри! Останніми днями всі ми дізналися, переважно із ЗМІ, про те, що до нас докотилася смертоносна епідемія грипу. До цього часу ми дивилися на цю хворобу, як звичайний недуг, який вражає людство у різний час і в різні пори року. Цей штамм грипу є небезпечний і в деяких країнах він накоїв великого переполоху у зв’язку з чималою кількістю людських жертв. Дочекалася цього смертоносного явища і Україна. Здається, що ми всі дещо перелякані, впадаємо у якусь депресію. Нас охоплює страх від чутки про те, що ми вже маємо смертельні випадки.

Але згадаймо історію людства і ми там також знайдемо, окрім лиха чисельних і різноманітних воєн, чимало свідчень хроністів та літописців про моровицю, смертоносні пошесті й чуму. Ці хвороби вражали людство набагато більше, аніж зараз цей тяжкий грип. Набагато більше ці згубні смертоносні хвороби забирали людських життів. Вимирали цілі міста і села. Не можна було втішити чимось людські сльози і страх. Не можна було чимось зарадити представникам державної влади – імператорам, царям, королям, князям, вельможам і господарям. Лікарі й тоді знаходили різні лікарства, переважно напої із різноманітних трав, але вони всерівно були менш ефективними, аніж сьогодні. Медицина зараз реагує набагато ефективніше, аніж у далекі часи. Знаходить різні ліки від пандемії. Але в деяких випадках не може й сьогодні подолати смертоносні недуги і це найбільше лякає нас, нині земних і сущих.

У сьогоднішньому розмаїті різної інформації, інколи і не зовсім правдивої, яка доходить до нас звідусіль, здається, що ми втрачаємо глузд і не можемо дати відповідь на запитання, що з нами відбувається? Ось, наприклад, чи нормальним сьогодні є чути таке повідомлення про те, що тернопільська влада закликає духовенство усіх конфесій скоротити у храмах богослужіння, бо нібито його тривалість прискорює поширення грипу і є великий ризик ним заразитися при скупчені людей у храмах. Коли такі речі чуєш, то задаєшся запитанням, а що ж тоді в нашому житті означає молитва? Яка її роль в таких смертельно небезпечних ситуаціях, як ось ця, що пов’язана з поширенням епідемії тяжкого грипу? Яке місце у цій нашій біді й небезпеці займає Бог?

Ми повинні до Нього, як нашого Творця і Промислителя, ще гарячіше звертатися. Ми повинні просити Покрову і Заступництва Божої Матері, святих угодників Божих, чи просто надіятися на працю людських рук, лікарів, тих хто відповідає за такі явища, наприклад еменесників? Ніхто не заперечує ролі лікаря, службовця МНС, але я хочу всіх запитати ще раз, яке місце у цій біді людській займає Той, в руках Якого все наше життя, Який може одним помахом руки все це припинити? Але ж як це може статися? Це може статися тільки тоді, коли ми станемо молитися Богові, бо Він наша надія, наш щит і наш захист. Бог у цій біді, навіть коли вона не вщухає, може нам зарадити, настановити нас правильно це розуміти і правильно до цього явища відноситися. Хіба не Господь до нас сказав, що без Моєї волі і «волосина з голови вашої не пропаде» (Лк. 21, 18). Це ж слова не звичайної людини, а Бога, Який одного разу прийшов у світ, щоб кожного з нас спасти.

Зараз кожна людина повиннна покладати надію на Бога. Краще уповати на Бога, аніж на людину. Краще надіятися на Господа, аніж на князя. «Відкрий Господу путь твою і надійся на Нього, Він допоможе. Він виявить правоту твою, як світло і правду твою, як полудень», - наставляє нас псалмоспівець Давид (Пс. ХХХVІ, 5, 6). «Віддай Господу справи твої і наміри твої звершаться» (Притч. ХVІ, 3). Отже ми подолаємо смертоносну хворобу тільки з Господом, з покаяльною молитвою, а не зі скороченням богослужінь, як пропонує нам якийсь безумець з Тернополя.

У Священному Писанні, в історії людства, ми знаходимо безліч фактів того, як Господь за непослух Йому посилав випробовування і царям і цілим народам. Згадати хоча б такий промовистий факт із 2-ої книги Царств Старого Завіту. Коли цар Давид вирішив порахувати населення Ізраїля й Іуди для своїх військових дій, то вмить здригнулося серце його після того, як він порахував народ. «І сказав Давид Господу: тяжко згрішив я, вчинивши так: і нині молю Тебе, Господи, прости гріх раба Твого, бо вкрай нерозумно зробив я» (2 Цар. 24, 10). Господь, начебто не вислухав покаяння бо послав до Давида пророка Гада, прозорливця, який сповістив наступне своєму царю: «Три покарання пропоную Я тобі, - говорив від імені Божого пророк, - вибери собі одне з них, яке звершилося б над тобою… обирай собі, чи бути голоду в країні твоїй сім років, чи щоб ти три місяці бігав від ворогів твоїх, і вони переслідували тебе, чи щоб упродовж трьох днів була моровиця у країні твоїй?!» (2 Цар. 24, 13). І обрав тоді Давид моровицю під час жнив пшениці. Ангел Господній уразив тоді сімдесят тисяч людей і «простяг руку свою на Єрусалим, щоб спустошити його; але Господь пожалів про біду і сказав ангелові, який уражав народ: досить опусти руку твою» (2 Цар. 24, 16). Давид у знак примирення з Богом приніс жертву на току Орни ієвусиянина. Зверніть увагу, що дві речі потрібно було вчинити царю Давиду, щоб припинити гнів Божий, покаятися і принести жертву. Так і нам у таких обставинах поширення смертоносної зарази потрібно покаятися і з молитвою (жертвою) звернутися до Бога. Нам необхідно здійняти очі до небес для того, щоб прихилити милість Господню.

Якщо ви бажаєте переконатися у силі молитви і допомозі святих угодників я приведу вам ще один приклад, але вже з цього святого місця, де ми зараз стоїмо і творимо безкровну жертву. Тут, у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі 1711 р. не загинула жодна душа, жодний чернець не був уражений ангелом смерті, жодний богомолець, який зайшов за святі стіни цієї обителі не занедужав на пошесть згубну, яка викосила того року половину населення Києва. Страшна тоді була моровиця, але ченці з великою надією піднесли мощі св. вмч. Варвари і обнесли навколо монастирських стін і діва святая явила чудо – смертоносна хвороба не увійшла у монастир.

Що сталося з нами у ХХІ ст., майже через 300 років після цієї події. Ми втратили віру? Ні! Ми перестали ходити до храму? Ні! Храм і сьогодні заповнений віруючими. Ми втратили чесні мощі діви Варвари, нашої Київської заступниці? Ні! Вона по-сьогодні з нами, своїми нетлінними останками спочиває у патріаршому соборі. Так, що ж нам заважає сьогодні піднести їх ще раз і обнести вулицями Києва, вдарити у лаврські, михайлівські, володимирські дзвони? Хіба ми не готові зараз це зробити, для того щоб ця смертоносна хвороба від нас відступила? Так чого, запитую вас, нам сьогодні боятися, для чого падати у відчай, створювати паніку, штурмувати аптеки?

Оптинський старець Макарій, як нас утішає в одному із своїх листів до духовних дітей: «Без волі Божої ніхто не відходить від цього світу у вічність. З таким міцним упованням християнським і вірою не потрібно мати страху. Страх чинить велику шкоду: тіло наше слабне від занепаду духу і спокій його покидає і без хвороби хвороба в людину входить». Тому всякий страх, всяка тривога і неспокій від того в нас вселяються і нас тривожать та гнітять, що ми до Бога звертатися у таких випадках забуваємо, про Бога не пам’ятаємо. Тому нам потрібно прислухатися до порад, застосовувати всі можливі засоби проти тяжкого грипу. Не відкидати допомогу лікарів і просити за них у Бога, щоб він благословляв руки тих, хто нас лікує, бо для того Він і дав їм знання, щоб вони прославили Його у великих ділах Його, ними Він зціляє людей і знищує хворобу.

Дурнем і безумцем сьогодні виглядить той, хто хоче на цій страшній небезпеці заробити собі певні політичні дивіденди. Тільки убогий у думках своїх не підтримає наміри і заходи діючої влади, для того щоб подолати це лихо. Ви подивіться, як перед цим смертоносним вірусом вщухають наші пристрасті, політичні баталії і про так званий «хелоуїн», що відзначається цими днями у Америці і Зах. Європі, а для нас є чужим і мерзенним, ніхто не згадує.

Що ж скажу вам наостанок. Нас втішає святитель Іоанн Золотоустий, який говорить, що є два види зла. Перше зло криється в наших гріхах і пристрастях. Воно є справжнім, а є друге зло таке, як смертоносні хвороби, війни, голодомор, катастрофи. Господь це друге зло нам попускає, для того щоб згодом перетворити його на благо. Бо ми зрозумівши все це перестаємо грішити, перестаємо бути безпечними і пам’ять до нас повертається про Бога. І тоді ми згадуємо, що смерть грішників є лютою.

Отож, браття і сестри, не забуваймо повторювати слова псалмоспівця Давида: «Господь пасе мене і нічого мені не бракуватиме. На місці плодючім, там Він оселив мене; біля води спокійної виховав мене» (Пс. 22, 1, 2). Будьте спокійними і моліться Господу, Який визволить нас і від цієї смертоносної зарази. Амінь!

Митрополит Димитрій (Рудюк)

Слово виголошене під час Божественної Літургії
у Свято-Михайлівському Золотоверхому соборі.

Неділя 1 листопада 2009 року

 

 

Джерело: Прес-центр Київської Патріархії.

 

 

Нова версія офіційного сайта УПЦ Київського Патріархату

СТАТИСТИКА

© 2006 Прес-центр Київської Патріархії